Лист у Майбутнє

Знаєш,мамо,я дуже хочу,щоб все було, як раніще,
Але це, мабуть,неможливо, бо з роками все тільки гірше.
Мамо,чому так мало таких, хто любить дружину, маму…?
Про Батьківщину не питаю – не буду робити таким травму…

Чому? Бо Вона погана і не роздає всім мільйони,
А половина її громадян лише скиглить та б’є поклони.
Бо у нас малі зарплати та погана влада…Куди не глянь,
Для них все і скрізь, буде, мамо, як вада.

Вони вже звикли, що винна влада:
Та, яку спільнота вибрала, а частіше не обирала.
Не так через підкуп,як просто вибір ігнорували,
А потім кажуть, шо не розуміють, чому страждали…

Мамо, де відповідальність та гідність люду?
Та, про яку ти мені розповідала.
Тепер в школах не вчать любити Батьківщину –
Мало хто знає, як вона до народження страждала…

Тепер усі і всім все винні, але повинні лиш давати,
А той, хто щось отримує, вже не має відповідати…
Ні, мамо, я не про владу, а про просту людину,
Яка, через власну користь, продає свою дитину…

Ота людина,яка ні про що не дбає,
Бо їй перед цим нічого не дали…
А як дали – це теж погано, бо з країною не вгадали.
І Батьківщина ним нічого не дала,а вони на неї робили.

Та не неї,а за кордоном, а на неї плювать хотіли.
Бо, щоб у ній і на неї робити,то треба починати,
А ніхто почати не хоче, бо то треба багато пахати.
То треба багато грошей,сили,часу.Ще й терпіння чашу.

Звісно,куди простіше працювати десь за кордоном,
А потім приїхати додому і розмовляти матерним тоном,
Звісно, там більше платят – тому не страшно пахати,
А вдома: вдома пашиш, пашиш – так і будеш страждати.

Знаєш, я хочу мамо, щоб виросло покоління,
Яке буде працюівти не для когось а для свого ж сумління.
І дуже хочу, щоб цю землю любили.Не вбивали, а цінили.
І не мріяли жити за кордоном, а свою країну для себе створили.

Юлія Кульбачинська

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *